Немає сонця. День промок,
Бо небо сиплеться дощами,
А ми – на відстані чуток,
Ця осінь з нами, і не з нами.
На дні розхристаних алей,
Багряно-жовтий безлад світу,
А ми – на відстані гостей,
Спекотних поцілунків літа.
Ми, як вода, чи, як ріка,
В яку два рази не ступити,
Та ось тобі моя рука:
Прожити – ще не пережити
