Як пишночубий клен палає тихо,
Коли осінній вечір осіда.
Всі клопоти, німі уривки лиха,
Бере вода…
На березі прощальним поцілунком,
Ковзне по кроні променя клинок,
І стане надостаннім подарунком,
Бо геть промок…
Криниця жебонить про щось минуле,
І живить клен . А час, намов пісок.
Зійшла зоря. Осіння тінь майнула,
І ще один багряним став листок…
