Цей вічний поклик рідної землі,
Це найсвітліше із завітних прагнень…
Комусь воно – жарина у золі,
Що із роками безнадійно чахне.
А іншим серце так заполонить,
Що вже й не хочеш вирватись з полону,
Наблизити б скоріш блаженну мить,
Зневаживши всі докори й закони.
Тоді в омані очманілих міст,
Де своє «я» втрачаєш в многолюдді
Обізветься дитинства звабний хист,
І щемно забунтується у грудях,
Покличе у найкраще це село,
Де первозданність гомону і тиші,
Де все без маски – і добро, і зло,
Де обрії – і ближчі, і тепліші.
Пускаєш корінь міцно, як зело,
І соки п’єш, немов нектар цілющий…
І голубі серпанки понад Пслом –
Твоєї долі штрих непроминущий.
І вже натхнення на тугім крилі,
Любов нуртує, мов гаряча магма,
І душі в унісон – твоя й землі –
Як здійснення щонайсвітліших прагнень.
Дякую! Фильм: "Вечный зов" форева. Там Краснопольский и Усков поработали. А здесь фигура нисколько не меньшего масштаба. (не утрирую)Вы классно тему подняли.
Чудово!
Дякую! 
