І немає нікого , ніде, ні душі,
Люди ходять порожні сосуди,
Я також як і всі і для всіх збайдужів,
Потяг їде мій шляхом в нікуди.
Ніби все є: і люди мої, і домівка,
Ніби люблять, та люблять мене не ті,
І здається що я непотрібна кінцівка,
І здається що тану у небутті.
І здається що сонце моє погасло,
І здається що гасло моє погасло,
І здаватись не можна на пів шляху,
Адже так непристойно і так не звично
Намагатись зібрати всі спогади з неба,
Що так стрімко злетіли й розбилися
Вгрузнувши глибоко в надра землі.
Та і так, що кінцівками не розкопати,
І кінці із кінцями тепер не зібрати,
І тепер залишається не існувати,
Не помирати і не розганяти,
Цю ношену і недоношену ношу,
Що зіграла із нами партію в карти,
Що зіграла зі мною партію в карти,
Хоч насправді я вправний шахіст.
І немає нікого , ніде, ні душі,
Люди ходять порожні сосуди,
Я також як і всі і для всіх збайдужів.
Потяг їде мій шляхом в нікуди.
ID:
605818
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 10.09.2015 23:08:28
© дата внесення змiн: 10.09.2015 23:08:28
автор: Віктор Непомнящий
Вкажіть причину вашої скарги
|
