Відданість
Приблудний пес снує
поміж солдат,
Обідраний, холодний,
і голодний,
Вже цілий рік будівлю
стереже,
Господаря убитого
в дорозі.
Не знає він, що не прийде
ніколи,
його господар –
і найкращий друг,
І не зустріне
на своїм порозі,
І не відчує тепло
його рук.
Лиш кожну ніч,
він скавулить
в тривозі,
Блукає поміж
вибитих шибок,
Спить на промерзлій
льодовій підлозі,
В холодній хаті,
Що мов решето
з дірок.
Що залишилось
з гарного подвір’я?
Стіни розтрощені,
чорне каміння…
Лиш теплий подих
пса…
Що вірно замерзає
у двора.
