Уривки з поеми відстаней.
(Див. початок і продовження
за 20 і 21 грудня)
* * *
Державність здобувалася в боях.
Якби не втратити це благо знову –
ми вибираєм європейський шлях.
Свідомо. Свій. І це – першооснова.
Раби й владики будуть повсякчас.
Чи варто нас пустелею водити?
Дорогу треба дати – сіячам.
І не потрібно межі городити.
Аби сягнуть завітної мети,
потрібно йти упевнено, невпинно.
Та досі – більше – дикий прагматизм, –
минають винних, топчуть – безневинних.
Пріоритети визначені? Ні.
У матері доволі різні діти.
Немає злагоди поміж чинів, –
єднання політичної еліти.
Його й не буде, мабуть. Завжди так:
нові ідеї – чимось кращі й гірші.
Та хоче кожний – ситий і жебрак,
щоб мудрою була провладна більшість.
Могутня, дружна, праведна сім’я…
О, скільки дум і помислів роїться!
Щоб європейцем стати, прагну я
в родині бути справжнім українцем.
Нащадки щоб щасливими були,
у рідній стороні запанували,
радів Шевченко, не ревли воли, –
щоб у світах нас знали й шанували.
* * *
Перебудову втнули мудраки.
Сірому в різні боки тичуть-кличуть.
Чом веремія? Бо народ таки
пограбували щонайменше – тричі.
Найбільше процвітає вандалізм.
Іде зачистка – чистять шлях лукаві.
Йдемо у світ чи в колоніалізм?
Пильнуймо, браття, хто й куди гукає!
Слухачу любий, милі читачі,
хоч як би чемно вам не говорив я…
Що кручені біленькі калачі,
коли в державі нашій – безголів’я?
Керують кримінальні пахани.
Обман суцільний.
Хоч народ – не темний,
нестерпніші дедалі стусани.
Режим використовує систему.
Уроки демократії – важкі.
І хижаки за душами полюють.
Навіщо ж ми довірливі такі?
О, як же нами ще маніпулюють!
Агонія. Бордель. За фарсом – фарс.
Ну й веремія! Що гряде натомість?
Останній промінець надії згас?
Якби ж не зруйнувалася свідомість.
Держава наша все-таки – це ми.
Якби ж усім однаково боліло,
то стали б всі щасливими людьми.
Ви чуєте? Чи геть покучманіли?
На цьому світі не збудуєм рай.
Та доки ж нам над прірвою стояти?
Ярмо нове, щоб цілину орать.
Систему влади час порядну мати.
2003
(Завтра див. закінчення)
Уроки демократії – важкі.
