Сонце ховається,
Дощ починається,
Люд розбігається,
Дуже боїться дощу.
Дощик старається,
Зелень вмивається
І напивається
Й дякує цьому дощу.
Сонце не зраджує,
Визирне й радує
Усім нагадує
Лагідність літню дощу.
Осінь вривається,
Сонце ховається,
Туга з’являється,
Сіють холодні дощі.
Люди вдягаються,
Бурі лякаються
І намагаються
Ці пережити дощі.
Врешті це станеться,
Осінь ще зглянеться
Й сонечко з’явиться,
Зникнуть холодні дощі.
Туга розвіється,
Нива засіється,
Люд все надіється
Буде ще свято душі.
29.09.13.
