Задув вітер сонце, за обрії, за хмари.
Стало холодно йому, він став один.
І опустився до землі, низько.
Там верби схилились до самого долу.
А на самому долу, трави не видно
За туманом сивим.
Сивим як місяць.
Покружляв вітер долом.
Не має спокою. не має тепла.
Лише місяць світить у темному небі.
Та місяць лише ззовні що ясний,
Не теплий..холодно йому в глибині.
У собі. Тож полинув вітер до Луни.
У жагучій спокусі..позабувши про земні.
Що таїш у собі любий,
Чи однакові думки.
