Як ти, бува, народжений не тим
і не зумів удачі дать калим -
нелегка тебе доля в світі жде,
бо берег тим, хто до нього гребе.
Хто не зумів, не втримавсь - як змія,
вкраде його рутинна течія
і понесе у водопадний вир,
де на супротив вже бракує сил,
і на каміння вкине звідтіля.
І на земне не встигнеш поглядіть,
ані торкнутись дуба верховіть -
там епатажні зайняли ступінь...
А серце тарабанить, наче дзвін,
і кров із збитих ліктів і колін,
тобі твердять - то не для тебе світ.
Лиш зачепившись пальцями за ріг
того каміння, що воді поріг,
і вибравшись з кипучої ріки
ти упадеш на твердь цю навзнаки,
щоби хоч дух перепочити зміг.
Оклигавшись, до світу закричиш:
"Будуйте дамби! Поки пекла свищ
нас не ковтнув, не знищив навіки"...
Та чи почують тебе з дна ріки.
Сподобалось! Бо такі реалії життя, на жаль. Але ми будемо і ти, драпатись, хапатись за каміння, збивати кров у ліктях і колінах. Головне, щоби не впали в прірву!
Життя-це боротьба за виживання і не кожному вдається втриматися на плаву.Прикро,коли люди не гребують нічим,щоб чогось досягнути. 
