На місто мрій, зіжмаканих в кишені,
зраненька Бог пустив найперші сльози.
Танцюють парасольки - навіжені,
Заточується дим в чиїсь легені,
По закутках зашиті прокажені,
У місто заповзає осінь.
Так ледь помітну сивість на волоссі,
так між хористів чути безголосих,
так взуті подивують босим,
так на полях впада колосся.
Коли геть-чисто не кохають,
Це як зумисно уникають,
Стоїш над прірвою - штовхають,
і все з усім переплелося...
............................................
У місті осінь не чекають,
У місті
не чекають
осінь.
Ну, чому так похмуро? Є літо. Є осінь Так мусить бути. Ми багато чого не чекаємо, а воно приходить. Але хай душа не сумує. Треба вірити, що все плинне. Плинна й осінь.
Переплелосся - з одним с.
Гаоль Лостяр відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не похмуро, а радше настроєво.
Дякую, зараз виправлю... вчителів завжди варто слухати