Любов мене ізн́ов натхненням кличе
Творити слово – плід від почуттів
Пробач мою юнацьку максимальність,
Бо я, Тебе, своїм взірцем зробив.
І ясна річ, що Нею маєш бути
Тебе кохаю – від землі відрив,
А там, Ти знаєш, всюди невагомість
Та кисню „гайки”, що б я не крутив.
То ж Ти і є мій кисень нескінченний,
Який вдихаю повно, на розрив,
Благаю, Сонце, не сход́и так бистро,
Мені кохана, світить на Землі...
