Знаю, це туга говорить,
Втома дається взнаки.
Та я, безнадійно хвора,
Тобі не подам руки.
Викажуть відчай вилиці,
Стесані лезами днів...
Скільки ж її лишилося,
Рими, що ти не схотів?
Скільки ж його примножиться,
Болю, що ти завдав?
Бога безладні ножиці
Витнули серце з заграв...
Сяє нікчемним запитом,
Просить кінця в вогні...
Ти ж не боїшся втратити?
ні...
вірш пронизаний болем та розпачем настільки що в те що він не автобіографічний я просто не повірю - єдине що можу зробити щоб все пройшло як сон... просто сон... після якого настане сонячний і теплий ранок
Ольга Кричинська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую дуже
Ні... 
