Ти ще від вчора благала природу, щоб вийшло тепле сонечко,
А сьогодні, невпинно ховаєшся від його теплих обіймів,
Стоїш на колінах в кімнаті, дряпаєш ножем ламіновану підлогу -
Створючи, таким чином, струмочки для своїх власних сліз.
В метрі від тебе палають в каміні новенькі гроші,
Які, не жаліючи, кинула повітрю на благодійність,
Не зважаючи навіть на те, що заради них працювала до знемоги,
(немов робот, відмовляючись від природніх людських почуттів)
Але зараз ті гроші - це така ж сіра макулатура як і туалетний папір...
Тебе образили? Тобі нічого не хочеться?
Життя залишило тебе наодинці з весною?
Але чому ж ти відкинула того, хто пропонував тобі обійми будь-якої миті,
того, з ким тобі було добре душею... і чому по життю йшла взагалі з іншим?
Тепер вони обидва прикрашають інші життя.
Життя в яких навіть пам"яті про тебе немає,
Біля них вже інші жінки (напевне щасливі!)...