Похмурий настрій тужиться віршем,
Але мотузка й рак не влазять в рими...
Стікає в душу безконечний щем
І мерехтить безжальна думка-прима,
Лоскоче, тисне і несе кудись,
Чи до прибалтів, чи до антиподів...
«Коханий, прошу, не перетрудись,
Я ляжу зверху, ти лягай зісподу...»
Похмурий настрій тисне, як гора.
Але, як і завжди, народить мишу...
«Коханий, спи, бо спати вже пора...»
А я не сплю. Я пишу. Пишу. Пишу.
