Рожеві метелики поснули.
Склали паперові свої крильця.
І вже, мабуть, в дрімоті забули
Те квіткове літо, що їм сниться.
Сховавшись у сні за тінню повік,
Світанковим польотам радіють.
Хоча хтось полетів, а хтось не зміг,
Бо крильця на волі німіють.
А далі знову банка-в’язниця,
Скляна півлітрова під кришкою...
Такий кошмар метеликам сниться,
Особливо зимою сніжною.
