Знаєш, крила не складно нам скласти... Як навпіл,
Знаєш, варто боротися, знати – що далі.
І долоні у крові, й слова – є печальні,
Ріжуть зорями вічними. Стріли бо з нами!
Чи спокійно? Не чути душевності спокій,
А фортуна – миттєвість – всміхнулась мені.
Не потрібні жорстокості вічні уроки,
Чи потрібне світання, чи спокій ясний...
Бурі, бурі! Пробудження взнати
Вулканічної лави, не чули яку.
Стріли, стріли! Поринути варто,
Адже ціль не пуста. Ціль життя й маяку.
Чи потрібна любов величава?
Залишитися хочу з тобою.
Я хотіла ввік бути з тобою
Аж до гніву в поезіях-чакрах.
Тільки спокій не ранить тебе,
Гордовито глядіти не змусить.
Ти – тайфун, ураган, голубе
Небо сяє в очах як спокуса.
Пригорнусь, напишу я про добре,
Зрозумієш уперше в цей час:
Я палаю у полум'ї... Морем
Я до тебе прилину. Здалась!
Ми є рівні. Як Сонце і вітер;
Камінь й навіть моє співчуття.
Будем поряд. Ти темний і світлий,
Ретроградна Венера бо я.
Подивися ти в очі. Оглянься душею!
Й білі плечі вогнем золотим спалахнуть.
Це є спалах зірниць. Бо яскраву лілею
Я тримаю в руках – дар й неначе весну.
І думки всі твої – невагомі капризи;
Небосхил мій... до тебе все ближче – й до нас.
Я розтану... Злітай! Як метеликом висі.
Не потрібен цей спокій в поезії час...
Не запитую я, що було – повернеться.
Забажаємо жити, –
Де ти? Рідне серце?..
Чи в думках – буде світло,
Зовсім ти не проста!..
Тільки знай, не потрібен
Спокій нам... Прочитай!
24.01.2010 / 08.12.2025. 16:09.
