А я так л́юблю запах сіна
Вдихати в рідній сторон́і,
Додолу впасти на коліна,
Чи полежати на траві
Й дивитися на білі хмари,
Що наче дим кудись спішать.
Десь промайне і бузьків пара,
А як вони ж бо клекотять!
Ніщо на світі не зрівняти
Із цим чудовим відчуттям.
І просто хочеться співати,
Радіти з світом і життям.
Та раптом знову спам’ятаюсь,
Що край мій рідний в далині…
Хоч, я у ньому і кохаюсь
І бачу все частіше в сні,
Та повернутися недоля
В село найкраще на Землі.
Як би ж то, Боже, Твоя воля!..
І знову біль пече в душі…
Стоять задумані тополі,
Столітні велети-дуби,
Гуляє вітер в ріднім полі,
Сумують втоптані горби.
Пече так само сонце в небі,
Так само листя шелестить.
А думка, наче, білий лебідь
У Ѓаньківці мої летить.
17.07.2003р.
