Дні теплі навіки в мені, а відлуння історій
Підштовхує, ніби малює майбутнього крок,
Дивлюсь на сніжинки вродливі, холодні, прозорі,
А вихор думок від весняної зливи розмок.
І дихає згадка бузком ароматно-травневим,
Веде відлік часу із пам'яті чуйних глибин.
Волошка цвіте ув очах, рідних, кольору неба,
Яку десь, колись на життєвому полі згубив.
Сніги, що метуть, перечікую там, де ми юні,
Безжурні, у колі іще чималої рідні.
Набутися хочу в хисткім та жаданім відлунні,
Де весни, такі сонцелюбні, квітують в мені.
