«'S tric mi sealltainn o'n chnòc a's àirde
Dh'fheuch am faicinnse fear a bhàta
An tig thu'n diùigh neo'n tig thu màireach
'S mur tig thu idir gur truagh a tà' mi…»
(Sìne NicFhionnlaigh)
Осіння новела,
Що написана на поверхні озера
(А хтось називав його дзеркалом),
Слова,
Що виводили не бузиновим чорнилом,
А жовтим листям, що падало
На сіру ртуть спокою,
Повість про народ човнів, яку
Хотілось забути, але не виходило,
Хотілось закреслити, але було марно,
Хотілось зневажити (хоч трохи),
Але де там,
Хотілось закреслити, але несила.
Лишається тільки наспівувати
Солону пісню чашника-зброєносця
Торкаючись мідних струн кото*
І мріяти про тихе мовчання
Уважного пастуха Сонце.
Окраєць вересневої пустки –
Ним ласували вигнанці круки,
Що жили під годинником ратуші
Мертвого міста писарів,
А нині над озером вічної тиші,
А нині на сухому дереві відчуження
Пророчать про щось лиховісне
Своєю мовою крику –
Пронизливою, як заперечення
Буття нашого неохайного.
Народ човнів**
Мені нагадує чапель-рибалок,
Що перекреслюють поему Неба
Крилами – сірими як саме життя,
Відвертими, як довершення
Холодного цвітіння латаття***.
Примітки:
* - чому кото? Тому, що за вікном осінь, а кото – це направду осінній інструмент, сумний наче холодний вітер. Ірландські píobán чи fidheall надто веселі інструменти для цієї пори і часу…
** - Fear a' Bháta – хто ж іще…
*** - лотоси в наших сумних краях не цвітуть. Може тому ми і не вміємо забувати. Нічого. Тому латаття – і мед з цих водяних лілій, який назбирали бджоли озер…
Ваш вірш - справжня багатошарова метафора...
Читаючи, ніби сама стою над озером і бачу, як листя пише на воді слова, які неможливо стерти. Дуже відчутно, як осінь тут — не просто пора року, а стан душі...
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий глибокий відгук і розуміння моїх творів!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я переважно пишу сумні тексти. Веселі тексти рідко коли виходить написати. І то, навіть якщо пишу веселий текст, там звучать ноти журби... Дякую за відгук!
Рибалка данський, віршований епіграф шотландський, кото ірландський, вихор фантазії український. Дякую осені за те, що повертає поетичне сприйняття світу, в якому жовте листя пише слова на ртуті озера вічної тиші.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кото - японський інструмент. У цьому тексті справді суміш різних мотивів - різних країн і народів. Але журба одна..... Осіння.... Дякую за відгук і розуміння!