— Не забувай мене, прошу, не забувай!
Хай і розлука з присмаком полину.
Колись пішов (ла), сказавши байдуже: — "Бувай",
А клени шелестіли без упину.
І досі бачу силует твій вдалині,
У сутінках вечірнього розмаю.
Літа промчали і ми вже немолоді,
А я тебе ще й досі пам'ятаю.
— Не забувай мене, прошу, не забувай!
Не говори, що ми були — не пара.
Що не для нас буяв колись бузковий рай
І не для нас мелодія звучала.
Твої світлини ще і досі бережу!
Твій юний образ бачу і донині.
І хоч заметені стежки у давнину,
У снах рожевих знов до тебе лину.
— Мовчанням довгим, безутішним не карай!
— Скажи, слова, що вилікують рани.
— Не забувай мене, прошу, не забувай!
Адже колись цвіли для нас каштани.
26.08.2025 Л. Маковей (Л. Сахмак)
