і ніхто наперед не знає, в якому місті, в якому місці
стоїть трикрапка, коли втаємничуєш намір на пів доби,
тільки вечір серпневий виріс і колихається у занадто тісній колисці,
вітер жваво сідлає листя слухняне, й листя
червоніє під ним і раптово стає на диби,
місто скрапує в голі сутінки неквапливо, як ще незастигла фарба...
ти тут знов через віру в ніщо й, безперечно, заради вайба
пустих очікувань, простоти безіменності та лакун,
бог із тим, що триваліша та сильніша за тебе зваба —
ти і прагнеш її таку.
