ніч висмокче зі слів всю кров
спів місячний у хмар кошлатті
відлуння глибини дібров
пірнає під ошатні плаття
ще не наляканих дерев
придатних грають власні тіні
вслухаючись в прийдешній рев
пручається і він_ як лев
та відчай серця м'яз дере
в цупкій оптичній павутині
<
заплутався_
тож був чи ні...
рівноєдино_ як амебі
пітьма і сміх на мілині
ядуче світло й плач - у небі_
під небом - він_ злий лицедій
вібруюча відсутність бога
благословенна неспромога
піти у безвість по воді_
