І ти завжди мерехтливий... неначе дотик зірки до золи.
Наснишся мені у колії мрії, навколо немає живої душі.
Наснитися я тебе прошу... та чи я правду серця займаю?
Барвінчастий злетить метелик і перестане бути комахою.
Чи мріяти і мені в лиху мить про згаяний набой життя?
Не вказавши кістлявої цілі у двобої, де я маю ворога..
Несказанні ми супроти із ножами до вирів серденька.
Позабули тож бо, що ми є Люди і стали чи привидами?
Я вірю у зло і я охрещений завше. Молюся і я радісний.
Й певно конче радію, коли б'ють чужих хтивих поганців.
Напевно хтось пискне, а я йому такі видам обійми овацій.
Захлинається слиною кожен перед дивом моєї пастви.
Жерло мовчазної пекельної гори. Всі вмерли. І я один.
Чого б мені не варта була ця несумісна із щастям влада..
Чого мене не торкнулася поглядом ніколи дівчина кохана?
Запекла ворожнеча. Брехня моя, брехня... Але, це так!
І може не судилося завзяттям обернути мій прокльон..
Сгиньте ж всі у пеклі! Ненавидіти... ось моя робота.
Сгнию ж я на посаді, клопітливий суддя. Я засинаю, млію..
Але на пиці вам в подяку зневага моя. Феміда спляча.
Але я хлопець завзятий і життя моє майже навіжене!
Я звичайнісінький громадянин і зазнаю буття качелі.
Звичайно громада то прошарок для сальця гаманцю..
Та тільки от в мене достаток середній. І як я живу?
Поет...
І ти завжди мерехтливий... неначе дотик зірки до золи.
Наснишся мені у колії мрії, навколо немає живої душі.
Наснитися я тебе прошу... та чи я правду серця займаю?
Барвінчастий злетить метелик і перестане бути комахою..
