А небо накинуло шаль
І сонце сховала печаль.
Пригнічений світ без тепла-
На ранок роса потекла.
Котилися сльози жалю,
Чекали-хтось скаже:- Люблю!
Але у отвіт пустота,
Бо небо немов темнота.
Я знаю що зорі там є
І місяць шле світло своє,
Та небо накинуло шаль,
Й не видно нічого, нажаль.
Ось вітер нічний прилітав,
По небу хмарки розганяв.
Серпанком горів небокрай,
Діждалися роси-збирай.
Голубить проміння сліди,
Які тут залишила ти.
І знов стало чути: «Люблю!»
В осяянім сонцем краю.
25.10.24р. Олександр Степан.
