О ПОГЛЯНЬ ЯК СЯЮТЬ ЗОРІ!
Зоряний вечір , так пахне весною
У цвіті яблунь немов у казці.
Розцвіли сади для нас із тобою
Два серця єднає в божій ласці.
О поглянь, як сяють зорі - на щастя!
Ведуть з тобою у казковий світ.
Солодкий нектар я п'ю, як причастя
Вплітаю в твої коси - зоре квіт.
Вечір насіяв зорі, як маків цвіт ...
Видно сади навесні ,як удень.
Розлився немов море - яблуні квіт -
Сад дарує Щастя - віночок пісень.
Зірка веде нас у росяні трави
Де дзвенить водограй над рікою.
Світає... сонце зійде із заграви
Не хочу розлучатись з тобою.
Я візьму тебе кохана на руки,
Понесу на крилах птаха до зір.
І розправлю плечі ,як стрункі буки
Нахилю сонечка із синіх гір.
О поглянь, як сяють зорі - на щастя!
Ведуть з тобою у казковий світ.
Солодкий нектар я п'ю, як причастя
Вплітаю у твої коси - зоре квіт.
---------------2---------------------
ПОЕТ, ЦЕ СІВАЧ
Місяць небесним оком зорить у вікно
І шепоче мені думки на вушко.
Я тону у синій океан на дно
Заколисує безсонні сни подушка.
Поет - це сівач, що засіває зерно
Зростив колосся - поетичну ниву.
Відчути ,цей красивий світ не всім дано -
Лиш, той хто пройшов крізь грози та зливу.
Хто босоніж йде проти вітру, під дощем -
Протре мешти до дір, наб'є мозолі.
Відчує у серденьку тривогу, біль, щем,
Злетить, як пташка до висот з неволі.
Людина проти течії в річці пливе,
Щоб доплисти до берега надії.
А хто під Богом сонця в надії живе,
Той крок за кроком досягає мрії.
Поет - це життєдайне дерево життя,
Яке родить медовий плід на вітті.
Це велетень титан і водночас дитя
Шукає в тьмі світло на білім світі.
Поет - це криниця, цілюще джерело,
Який від спраги напоїть водою.
За спиною крила і високе чоло
Малює , цей світ своєю рукою.
Поет - митець, в якого чуттєва душа
Він ліпить, як скульптор образ із глини.
Як художник малює портрет для вірша
Райський садочок у цвіті калини.
Намалюють природу золоті руки
Над ставочком вербу, ліс і діброву.
Над берегом ріки розіллються звуки
А у полі квіточку волошкову.
Чудова поезія! 
