|
Років веретено
побігло у даль,
а ті, що лишились, –
зі мною,
як тільки у душу
вкрадЕться печаль,
Всевишнього тихо
я мОлю:
– Прости мене, Боже,
де, може, й згрішила –
святих же нема
на землі –
всім поміч давала,
святинь не сквернила
пороги долала
великі й малі,
ішла навстріч сонцю,
тікала з пітьми, –
люблю все живе
й сонцелике –
завжди говорила:
«То хто ж, як не ми»
і в засвіти гнала
безлике,
снагу я спивала
із росяних трав,
на сонячних грала
кларнетах,
і розкіш землі
крізь зелених отав,
і соняхи в жовтих
кашкетах –
усе до краплини
вбирала у душу,
у серце впускала
земну благодать,
із сонячним сяйвом
прожити вік мушу –
ніколи й нікому
його не віднять!
Пошли мені, Боже,
і воду, і хліб,
зніми всі печалі
й тривоги,
тобі, лиш тобі
я даю цей обіт –
не зійти зі святої
дороги.
ID:
991261
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.08.2023 23:14:28
© дата внесення змiн: 13.08.2023 23:14:28
автор: М_А_Л_Ь_В_А
Вкажіть причину вашої скарги
|
