Ти прости, що безмежно кохаю,
Ніби досі, до тебе, не жив.
Кожну зустріч не просто чекаю,
А неначе останню, зі снів.
Я живу лиш одним ніжним словом –
І це слово «кохаю», повір,
Все навколо сприймається новим,
Мов сліпий роздобув новий зір.
Ти моя — це уже не змінити,
Я лиш твій — аксіома життя!
Небо шанс дарувало любити,
Ми просили про ці почуття!
Те, що мріяли, нині збулося!
Стала просто для мене життям…
Я не знаю, як впоратись досі,
З цим небесним, палким почуттям…
