На березі теплого моря за білосніжним столиком відкритої тераси вели неспішну розмову про життя Панянка Юність, Пані Зрілість та Служниця Старість.
Спочатку жінки, як це зазвичай буває, подумки оцінили одяг одна одної.
"Як гарно зодягнута ця Зрілість, який елегантний має вигляд, - зі щирим подивом подумала Юність. - Сукня кольору морських хвиль, смарагдові буси, вишуканий капелюшок - усе їй так личить,додає сили та впевненості! "
"Якби я була молодшою, то теж носила б звабливий топик як ця юна Панянка! А ще - коротенька спідничка, що так вдало підкреслює стрункість засмаглих ніг !" - з легким сумом міркувала Зрілість.
І тільки вбрана у трохи вилинялу кофтину та немодну сіру спідницю Старість зауважила про себе, що у Зрілості - сумні очі, а Панянка чимось стривожена.
- Як вам ведеться, дівчатонька, - лагідно проговорила - запитала, немов заспівала колискової.
- Та хіба Вам зрозуміти! - дещо зверхньо відповіла юнка.
А зріла жінка кивнула на знак згоди з нею, мовляв, сиди тихенько та не заважай нікому!
Старенька ж продовжила, наче й не чула нічого:
- У молодості є одна вада...
- Вона швидко минає, - не дала їй закінчити Юність.
- Бо постійно зайнята, в русі, в жартах, співах, танцях, у веселощах, - зі смутком у голосі додала Зрілість.
- Вада ця - нетерплячість, - спокійно промовила Старість.
- Бо поспішаю багато встигнути: і вивчитись, і кругом побувати, про все на світі дізнатись, і з друзями погуляти, і, найголовніше, - закохатись, пару собі знайти! - почала перераховувати Юність.
- І сім'ю завести, дітей виростити, кар'єру зробити, - підтримала її Зрілість.
- Та воно-то так, мої любі, але в тому поспіху минає життя! - вела своєї найстарша з жінок.
- І поступово чарівна панночка перетворюється на звичайну і дуже одомашнену панію, яка ніколи не має часу для себе, а потім непомітно стає в старості прислугою: подай, принеси,забери, зроби!..
І будь при цьому невидимкою, щоб нікому не завдавати клопоту!..
Після її слів настала тиша.
Вітер грався пишним волоссям наймолодшої, хотів зіпсувати зачіску середній, куйовдив сиві пасма літньої.
Про що мовчали ці дивовижні жінки?
Перша бажала любові та пристрасті, бо в юності вони здаються найважливішими.
Друга прагнула визнання, бо в зрілі роки хочеться успіхів та досягнень.
Третя не мріяла.
Лише потребувала сердечного тепла та уваги...
А може дати Панянці Юності та Пані Зрілості трішечки більше Уваги , Захоплення та Любові і вони не старішатимуть?
Тоді на березі синього моря у стильній бейсболці радісно засміється красуня Юність і в грайливому капелюшку ніжно всміхнеться аристократка Зрілість.
Спробуймо?!
ЩАСТЯ
А щастя - це не гроші і не машина,
Не золото, і не новий смартфон...
Щасливий той, у кого є дитина,
Коли два серця б"ються в унісон.
Це щастя не купити й не продати,
Воно безцінне, очками блистить,
Як ніжно промовляє: "Мамо, тату..."
Яка ж чудова ця прекрасна мить.
Дай, Боже, у світі всім таке відчути,
Щоб кожен щастя обійняв своє,
Це -найпрекорасніше, що може тільки бути,
Бо сенс життя - це діти наші є!
( автор вірша Тетяна Фетич)
ID:
904261
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 10.02.2021 14:00:10
© дата внесення змiн: 27.11.2022 15:42:43
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
Чудова проза і вірш прекрасний! 
Скільки в ній мудрості і тепла! Дуже цікаво,сподобалось.Дякую! 
