Коли для одного те писане,
Читомо ж усіма, крім нього,
І чисто підібрати висловів
Не можу. Вічна насторога
Вишкрябувать із себе слів іржу
І павзи вичавлять крізь зуби,
Напевно знаючи, все, що скажу,
Тобой почутеє не буде.
Що ж, тиша - доля невідомая -
Із мого серця, мов кресала,
Вірші, либонь самими комами,
Неначе іскрами згасали.
