|
Віє вітер по долині,трави колихає,
тільки гори високії,завжди оминає.
Деревце одне в долині,до землі нагинає,
гілки ламне,та листочки обриває.
Але деревце хоробре,як вояк у полі,
тут зачалось,тут виросло,як кажуть-без долі.
А що доля-то не доля,то життя таке,
де прийнялось деревце,там воно й росте.
До дощів воно,вже звикло і до вітра теж,
і для нього краю кращого,ти не віднайдеш.
Ще захистом воно стало,для усіх птахів,
а вони його боронять,від всіх шкідників.
Отже,виросло у полі,так дано було,
щоб на цьому місці,воно проросло.
Щоб птахи мали де жити,щоб їх берегти,
і щоб вітер мав роботу-гілками трясти.
Тому не робчім на долю,як би не було,
можливо щоб ми і жили,так дано було.
Хоч невзгоди,хоч і біди,десь у спину бють,
за усе,що в житті маєш,подякуй Богу-не забудь...
ID:
875445
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 10.05.2020 21:11:16
© дата внесення змiн: 10.05.2020 21:13:15
автор: Бабич
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарно
