Пізня осінь, якою б вона не була,
провокує смуток нової епохи,
а ця жінка просто хоче тепла,
і надії, і променів сонця хоч трохи.
А в цієї жінки серце – кришталь,
що у будь-яку мить розіб’ється,
вона носить в ньому безмірну печаль,
і це море бездонним здається.
А ця жінка насправді кличе весну,
березневе своє сподівання,
щоб раптово прокинувшись з напівсну
знов розквітло в серці кохання.
