Холодне сіре небо мовчки плаче
В калюжі тоне біль і самота
Зітхнула осінь, вицвіла, неначе…
Розсипалася золотом фата.
Знов вітер дише холодом із ночі,
Туман цілує стомлені гаї,
Вже заглядає паморозь у очі,
Птахи полинули у теплії краї.
Така вона сумна осіння днина,
Меланхолійна втрачена пора,
Заснула гомінка колись долина,
І оголилася у дерева кора.
Панує німа тиша над землею
Знов селяться в душі журба і сум,
Віч-на-віч із самотністю своєю,
Веде у царину осінніх дум…
20.10.2014
