Сьогодні світ німий, глухий, жорстокий,
Хоч дивиться на все мільйоннооко.
Було учора так і так було завжди,
Але ж тепер так близько до біди!
Щоби не зрушити з осі планету
Та не спинить її у світі лету,
Учитись маємо уже на помилках.
Невже й загибель власна не ляка?
Стряхнімось люди, зупинімо війни.
Не можна жити сліпо, глухо, німо,
В свою ж труну вбиваємо цвяхи!
А мо’, страждаємо за прадідів гріхи?
І хоч насправді ми є надто різні,
Спинімося, поки іще не пізно,
Заради миру й всесвіту буття,
Щоб тільки мати і її дитя
Нарешті стали поміж нас гербом,
І не скінчилося життя їх під грибом!*
15.02.2018.
* Радіоактивний гриб після вибуху ядерної зброї .
Ганна Верес (Демиденко).
Так... Дійсно скупими люди стали: і на почуття, і на співчуття, і на доброту... Та все ж сподіватимемось на те, що невдовзі закінчиться ця негависна війна.
Ой,важко ненці Україні,
куди не глянь всюди руїни,
Як об*єднати заради життя
Щоб знов розквітло все і майбуття
Було щасливим кожній родині.
ВИ ПРАВІ!
Спинімося, поки іще не пізно,
Заради миру й всесвіту буття,
І хоч насправді ми є надто різні,
Спинімося, поки іще не пізно,
Заради миру й всесвіту буття,
Щоб тільки мати і її дитя Віриться, що врешті здоровий глузд переможе.
Зважаючи на події сучасності, роблю висновок, що люди ніяких висновків не роблять, знати не хочуть нічого: наче сліпі і глухі. а поезія - надто актуальна