Коли замість моїх слів ти обираєш дії,
Я комплексую, бо значить у мене бездарні вірші.
І погляди інших чоловіків на твоє тіло,
Нервують мене більше ніж життя без мети.
І навіть коли у ліжку мокрого від наших сліз,
Я відчуваю, що плакав лиш я, а ти ні,
І коли я все скочуюся далі вниз,
А ти весь час "на коні",
І у шумній компанії, де я ізгой,
Ти смієшся разом із ними наді мною...
Я вию у безсилі стати стіною, крицею, кременем і мечем, твоїм безсмертим Творцем!
Я потопаю все більше у прагненні див,
Ти шукаєш реалізацію свої снів.
Я віддаляю тебе від мети...
Ти помираєш у моєму житті...
Іди...
Відпускаю тебе через біль,
Через подих моїх півмертвих надій,
Через смерть власного Я.
Мокра від сліз поезія моя...
