* * *
Небо здригає печаль.
Місяць стає орігамі.
Після вертепних мовчань
Нас окропили богами.
Мармур — у мареві слів,
Що не втекли до Аратти.
Боже, твій сміх спопелив
Наші омріяні страти.
Між полюсами очей,
Де запеклись передзвони,
Нас доганяють іще
Зірвані з петель амвони.
