Зриває віхола гриваста
Дубове листя в далечінь.
Блукав світами повсякчас я,
Шукув від щастя світлу тінь.
Та все втікає тінь із долі,
Невтримним маковим зерном.
Не родить щастя в чужім полі,
Не бути в парі нам обом.
Душа ж просилася до дому
В оте замріяне село
Що в тихий вечір губить втому
Де став з порогу на крило.
Мандруєм часто ми світами,
У пошуках своїх доріг.
І тільки в сні, летимо полями,
Де брали землю в оберіг...
