Не смій розтрачувати себе. Ніколи. Нізащо. Бо ти сонце і місяць. Зорі і хмари. Для когось-всесвіт. Більше ніж всесвіт. Ти ніколи не знатимеш, що є люди, яким важко жити без твоєї посмішки, без сліз, без твоїх обіймів.
Не смій розтрачувати себе. Ніколи. Виплач усі сльози. Їх не буде більше, ніж потрібно. Виривай весь біль з душі. Вчись жити з болем. Звільнившись від великого болю назавжди-ти можеш втратити здатність відчувати велику радість.
Не смій змінювати себе. Навіть якщо всіх метеликів в твоїй душі розтоптали. Навіть якщо мертвих викинули з душі. Ти в себе одна. Ти в Бога найкраща. Ти дочекаєшся, що народяться нові.
Не смій зраджувати собі. Навіть якщо всі зрадили. Навіть якщо забили цвяхи, коли ти тримала в обіймах. Забили в руки, в ноги, в крила, в душу. Болить. Бо рани завжди болять. Болить так, що забудеш, що кров схожа на воду. І від неї оживе не одна квітка, красу якої не видумав ще сам Бог.
Не смій забувати себе. Навіть якщо всі забули. Будь схожою на себе. Знай, що десь є схожа людина, котрій потрібні твої вірші, сльози, твоя істерика.
Не смій забувати себе. Ніколи не смій бути правильною. Забудь назавжди всі афоризми і книги. Все в тобі є. Твоє. Не схоже на красу. Не схоже на посмішку. Схоже на тебе. Бо ти-це ти. Одна в цілому світі. Ти одна така. Найкраща.
Не смій не посміхатись собі в сльозах. Не смій стримувати свої сльози. Вони повинні бути живими. Як дощ. Дощ ніколи не змушує себе лишитись на небі. Хоч так мало людей його люблять. Не смій не любити себе. Тебе любить Бог. І ти вже не одна...
