Вітерець дмухнув в лице
шовковистим подихом,
ласкавим та ніжним,
мов пір,ячком лебединим іскристим,
смуток зігнав з нього, ласкаючи вії.
В цей час зрозуміла,
що я на краще не втрачаю надії.
Вітерцю, віднеси від мене печаль погану,
а натомість залиши лише віру
і душевну наснагу мені.
