Замерзле місто сковує зима,
І вороння збирається у зграю…
Вуста закрижаніли, слів катма,
Щоб вимовити: «Я тебе кохаю».
Сніг наші запорошує сліди,
Мороз в душі малює візерунки…
Прошепочу: «Будь ласочка, не йди!» –
Пригадуючи зустрічі й цілунки.
І ти почуєш в хрускоті гілок,
Закрижанілих, як скляні гірлянди,
Мій голос, в ароматі цигарок
Відчуєш смак зів’ялої троянди.
На місто налетіла заметіль,
Та голос мій міцнішає потроху.
Визбирую слова, тамую біль,
Невпевненість долаю і тривогу.
Всього три слова: «Я тебе…» Але
Як вимовити їх? Ні, я не знаю.
Заціпило немов, зробилось зле –
І знову сніговій до виднокраю.
Відбитком неосвітлених вітрин,
По вулицях невидимою тінню
Блукає самота. Ти теж один,
Молитви зносиш темному склепінню.
Твої слова хоробрі і живі,
Не замерзають і не ціпеніють,
Не лускають на друзки в голові.
Скажи мені їх! Бачиш, я не вмію…
І стане місто теплим, весняним,
Оазою віднайденого раю,
Ти тільки розтопи, врятуй, звільни
Простих три слова: «Я тебе кохаю!»
, та хоч щось((( 
