А ми з тобою нерозлий-вода.
Такого не бувало і в сімнадцять!
Коли у мене раптом «зносить дах» -
Ти краща від усіх реанімацій.
Моєї думки неземний політ
Ти відчуваєш на снагу і дотик.
Як міг без тебе жити стільки літ,
Потрачених на суєту й марноти?
Ти поділяєш радість і печаль,
І наші душі – назавжди співзвучні.
Прошу Тебе, Всевишній, дай нам час –
Ми вип’єм його спрагло і жагуче.
Ми сірі будні спалимо на прах
І світ оцей освятимо колючий.
Таку би вірність бачити в жінках,
Яка у тебе, люба авторучко!
Кінцівка здалася з якоюсь легкою іронією ...
Добре пишете. Не морщить. Природно так звучить. Немає фальші і недоконаності...Цьому не навчиш, це вроджене.
Кінцівка здалася з якоюсь легкою іронією ...
Я разочарована! И очарована!
Ирония выше всех похвал! 
