Слова - вони пливуть немов ріка,
Вони впадають у глибоке, синє море.
Ти говорив, тобі кохана доріка,
Тепер без неї як? життя прозоре?
Ти вже безглуздо так її кидав,
І на прощання щось казав під носа.
Чому ж ти потім зустрічі чекав?
Ти бачив як ходила по склу боса?
Чого ти ходиш тут, таких хороший,
Вона тебе з вікна завжди чекала,
І промовляла: "де ж мій найсолодший?"
На зорі подивляючись ридала.
Тепер їй не потрібні твої очі,
І не потрібні ті нікчемні всі слова,
Тепер вона вже спить о першій ночі.
І не болить вже з ранку голова.
І тільки небо бачить як вона кохала,
І тільки в спогадах залишиться все це,
І як вовчиця, наніч завивала,
Не треба більше їй твоє лице.
