Переді мною все життя
Гора крута стояла.
Там наверху на тій горі
Зоря мені сіяла.
Прина́дно й владно промене́м
Мене до себе зва́ла,
Достаток й щастя на горі
Мені пропонувала.
І ось я лізу по горі
Не знаючи споко́ю.
Я обриваю нігті в кров
Та б’юся головою.
Я прижимаюсь до гори,
Бо як наниз зірвуся
Уже ніза́що в світі я
Наверх не підніму́ся.
І не дістався б я наверх
Напевно би, ніколи,
Якби не освітила шлях
Моя зоря довкола.
І ось я вже на тій горі,
На са́мій на вершині.
На рівень вище став від тих,
Що ма́ються в долині.
Зі мною рядом зіронька́,
Яка мені сіяла,
Достаток, щастя й теплоту
Мені подарувала.
Та нова в синій далині
Гора замаячи́ла.
Крутіша й вища вже вона,
На ній зоря світила.
Ще більш яскравою була,
Ще більш мене манила.
І знов поліз я по горі,
Чіпляючись щосили.
Ще важче дався мені шлях,
Ще більше рвалось тіло,
Але, нарешті, я обняв
Вершину сніжно-білу.
Зоря мені віддала все:
Багатство, силу, владу.
Вже б заспокоїтись мені,
Та не знайду відраду.
Бо у житті я вже привик
Вершини покоряти.
Я прагну но́вої гори,
Й зорю нову́ пізнати!
