Називати Бога вдівцем,
Не називати ж його вдовою,
Із кожним загиблим солдатом,
Із кожним бійцем,
Який не вернувся із бою.
Весь рік у повітрі вогко струмить
Чебрецем,
І майже ніколи любов’ю.
Люди лише через те не говорять
Про смерть,
Що бачать її між собою.
Вона ходить між ними горботілим
Напруженим ритмом,
Стукотом по натільній підстилці,
Серце моє, порожнисте,
Як молитва, яка розчиняється в тиші,
Шепочи мені музику,
Шепочи мені ноти – я буду співати,
Де твої скрипалі,
Ті, які родом з Авратина,
Де твої бандуристи із Луцька,
Кобзарі із Поділля,
Серце моє, віддаю тобі душу,
Залишайся в моєму тілі,
Пагоном вишні,
Суцвіттям лілій.
Хочеться померти тихо,
Але не помирати у тиші,
Через річку везуть майнові,
Колишніх, і друзів
Із Сихова,
Везуть, труться черевом в землю
Танків тіла набиті,
Спочатку, я переймався життям,
Тепер переймаюся житом.
Якщо ніхто не посіє весни,
Хто ж обжинатиме літо?
Час зупинився в мені на мить.
І далі продовжився криком.
ID:
563730
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.03.2015 18:08:05
© дата внесення змiн: 02.03.2015 18:08:05
автор: Мирослав Гончарук_Хомин
Вкажіть причину вашої скарги
|
