Спливли роки бурхливою рікою
І пройдена дорога нелегка́.
Лише бринять у спогадах весною
Моє дитинство й юність золота.
Стелився світ безмежною красою
І душу не торкали сили зла.
Були ті дні щасливою порою,
В любові оберталася земля.
Світили зорі срібним оксамитом,
В незвіданий запрошуючи світ.
Рясніли квіти, ніби самоцвіти,
Даруючи магічний дивоцвіт.
Здавалось, що життя цвістиме вічно
В яскравих, неповторних кольорах.
А музика звучатиме велично,
Лише в мажорних, радісних тонах.
Та з часом бліднуть фарби акварелі,
Тьмяніють непомітно кольори.
Лишивши на приглушеній пастелі
Мазки яскраві світлої пори.
17. 02. 2015 Л. Маковей (Л. Сахмак)
ностальгія завжди викликає теплі почуття, навіть не зважаючи на те, що миті не повернуться. Може й не повернуться, але завжди запалюватимуться вогником у наших серцях
laura1 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Все одно, кожен у своїй душі - дитина. Тож не слід соромитися хоча б іноді дивитися на цей світ чистими дитячими очима, бо саме вони є віддзеркаленням справжніх нас.
laura1 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, що завітали. Знаєте Ви праві, та все ж таки час своє бере. Хоч душа і залишається молодою, та сприйняття уже не те, що у дитинстві.