Пощо ти приходиш до мене?
Навіщо виятрюєш душу?
Лишається слід, наче вічність,
Лишається слід, наче крик...
Чи пам*ять німотна доконче
Живитися мукою мусить?
Чи, може, то розум до думки
Про чесність і честь ще не звик?
О, скільки дверей є довкола!
О, скільки халупок привітних!
А ти так уперто і зично
Вистукуєш різко в мої.
А я вже від тебе, на радість
Небесному сонцю, відвикла,
З грудей навсібіч розлетілись
Здичілі кусючі рої.
Не треба вертати минуле,
Не треба жаліти за болем.
Сніги повідбілюють сутність
Убраних у темне сердець.
І, може, прозріння востане
Таке нечіпке ще і кволе -
Що там лиш буває початок,
Де чомусь приходить кінець...
(22.12.14)
А рима надійно схована Можна було до рим 2-6,4-8 додати 1-3, 5-7. Тут, відповідно і клаузули тільки по шестистопності змінюються. Щось, десь таки і майже гекзаметр, але ж не дактиль Цікаво дізнатися, що ж буде з тим ЛГ, що так уперто стукає в двері? А ось так! Кінець не повинен бути живим нещастям, щоб вертатись на початок
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Інколи треба усвідомити всю міру нещастя, аби зачинити і вже ніколи не намагатись відчиняти ті двері, за якими тобі не раді...
Про рими і розміри Ти явно знаєш більше мого)))))
До речі, а чому ЛГ- він?
Спасибі - рада, що зайшов! Небезслідно...)))