В дротах старих заплуталась душа,
Смакує голод попіл на раменах.
Я ще твоя ? Чи вже давно чужа ?
Твоя весна гірка, вогка, перчена.
Це вже не я, чи може уві сні
Себе згубила краплею на скроні ?
Твої слова втопились у вині,
І в кулаки стискаються долоні.
То вже не я в твоїх бентежних снах,
Мене скорила важка і п'яна доля.
Почуй мене у вітрових думках,
Забудь мене, бо зможеш збожеволіть.
Кляни мене, як зможеш загасить,
І заховавши тугу сіру в полу,
Прости, як можна нелюбов простить,
Й забудь мене, поки' не збожеволів.
