Туман, дощу метаморфоза,
І віхоли онук нерідний.
Спустився молоком, негідний,
То, певно, виклика мороза.
Рябіє сніг, сіль на узутку,
Біліє пасмами кривими.
Цитринками все, запашними,
Несе з базарного закутку.
Руба м"ясник свинячі туші,
В руці сокира гостра грає.
І тітка, змовницьки, моргає:
"Бери, свіжайше, дорогуша!"
А люд снує, базар - мов вулик,
гуде; Різдво не загорами.
Скуповуються, Бог із вами,
Виходжу звідти на провулок.
Туман щезає, ліс приймає,
В обійми лагідно - соснові.
Дарує радощі зимові,
Красоти - брами відкриває.
В зимовім лісі хороше блукати,
Ступаючи по сліду зайця.
Схопити щастя, бодай хоч окрайця,
Біду в сніги, між сосен, закопати...
Вже легше світ, таким як є, сприймати...
23.12.01р.
ID:
46590
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 17.11.2007 16:30:21
© дата внесення змiн: 17.11.2007 16:30:21
автор: Микола Шевченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
