Чи доленька моя вже так змінилась (За мотивами Ахматової)
Судьба ли так моя переменилась,
Иль вправду кончена игра?
Где зимы те, когда я спать ложилась
В шестом часу утра?
По-новому, спокойно и сурово,
Живу на диком берегу.
Ни праздного, ни ласкового слова
Уже промолвить не могу.
Не верится, что скоро будут святки.
Степь трогательно зелена.
Сияет солнце. Лижет берег гладкий
Как будто тёплая волна.
Когда от счастья томной и усталой
Бывала я, то о такой тиши
С невыразимым трепетом мечтала
И вот таким себе я представляла
Посмертное блуждание души.
_ * _
Чи доленька моя вже так змінилась,
Чи й справді закінчилась гра.
Де зИми ті, з безсоннями, поділись,
Під ранок засинала я.
По-новому, спокійно і суворо
На дикім березі живу.
Ні марного, ні лагідного слова
Я , мабуть, більше не скажу.
Не віриться - вже скоро свята дивні.
Зворушливо-зелений степ.
І сонце сяє. Лиже берег рівний
Неначе тепла хвиля ще.
Коли від щастя втомлена і млява
Бувала я, на тишу, як в глуші,
З невимовним тремтінням я чекала
І ось таку собі я уявляла
Посмертну неприкаянність душі.
