Ти, десь на стації метро,
Де грав жебрак на саксофоні,
В своєму старому пальто
Мене побачив у вагоні.
Ми ще станцюємо з тобою,
Коли ти знайдеш у блокноті
Старі записки з телефону
І номер мій на розвороті.
Ми ще станцюємо з тобою,
Як ти пробачиш мою душу,
Що не була вона собою –
Та ж я її винить не мушу.
І най земля буде між нами,
Не відведу своїх очей
Від того погляду,що днями
Був сонцем і чекав ночей.
Нехай хвилина, нехай рік.
Чекати, знаєш, так чекати!
Тебе чекатиму весь вік,
Щоб, дочекавшись, знов тікати.
Якщо пробачиш ти колись –
Приходь, візьми мою долоню.
Роки ж так швидко пронеслись:
Ти знов в пальто, я знов в вагоні...
Я швидко кинусь до перону,
Комусь гукну: "Двері тримайте!"
Хай буде трошки по-дурному:
Ти підбіжиш, спитаєш як я.
А я, ти знаєш, все чудово,
Тільки чогось не вистачає...
Що, що? Кажеш, дружина вдома?
Пора іти, вона чекає...
А що за фото? Твій синочок?
То передай йому вітання!
До речі, в нього твої очі.
Ну що ж, бувай, та вже в останнє...
Ми не станцюємо з тобою,
Коли ти знайдеш у блокноті
Старі записки з телефону
І номер мій на розвороті.
ID:
440778
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 31.07.2013 23:59:14
© дата внесення змiн: 31.07.2013 23:59:14
автор: Діана Власт
Вкажіть причину вашої скарги
|
