А.
Десь недалеко ходиш Ти,
Твій чар незримий відчуваю.
Прийди! Явись! О, як чекаю!
Тож не барись! Прийди! Прийди!
Прийди, явись, моя Любове.
Я у чеканні вся давно.
Вже видивила все вікно.
Чому ж не йдеш, моя Любове?
Почуй моїх чекань плачі,
Почуй розпачливі призиви.
Моя Любове незрадлива,
Почуй, утіш мої плачі.
Не звикнути до цих розлук,
До випробовувань чеканням.
Вони – породжувачі мук,
Чом випробовуєш стражданням?
Та я згоджусь на все, як є,
Аби лише мені те знати,
Що будеш ти мене кохати
Через усе життя моє.
Б.
Почув, душе, Я твій призив,
І ось – вже поряд із тобою.
Весна кохання у розвою
Співає свій п’янкий мотив.
Хай не дивує тебе те,
Що восени згадав про весну.
Чуття святого перевесло
Уцілоріч любов плете.
І як мені те показати,
Що ні словами розказати;
Що тільки духом можна знати,
Як вмію Я тебе кохати?
Тож слів признання не чекай,
А духом ти своїм пізнай
Любов, що йде із серця Мого,
Через усі твої тривоги.
Моя любов не проминає,
Вона обранців своїх знає.
І навіть, коли хтось розлюбить,
Вона не мстить, а вічно любить.
Твоїх признань не відкидаю,
бо вже давно про них Я знаю.
Хоч це в віршах художній образ,
Для Мене він – реалій показ,
З тобою наше спілкування
І прояв вічного кохання.
ID:
432397
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 19.06.2013 11:34:43
© дата внесення змiн: 19.06.2013 11:34:43
автор: Едельвейс137
Вкажіть причину вашої скарги
|
